Дата народження Київського Національного Університету Будівництва і Архітектури – 17 квітня 1930 року. Але фактично його створення почалося в ще 1898 році, коли був заснований один з найбільших технічних зво України – Київський політехнічний інститут. В радянський період КПІ став фундатором цілої низки вищих навчальних закладів у Києві. У 1926 році в Київському політеху було засновано кафедру будівельних наук, яку очолив Євген Оскарович Патон. В 1929 році до складу Київського політеху увійшов Київський будівельний технікум.
Аби забезпечити вищу архітектурну освіту, в 1918 році було створено Київський архітектурний інститут. У 1924 році він увійшов, як факультет, до складу Київського художнього інституту.
В 1929-1930 роках в країні була проведена докорінна перебудова системи вищої освіти. На базі окремих факультетів і спеціальностей були організовані самостійні інститути. Одним із них став Київський будівельний інститут.
Він був заснований в 1930 році на базі відділення фабрично-заводського і комунального будівництва КПІ та архітектурного факультету Київського художнього інституту.
Ініціатива заснування будівельного інституту належала групі київських професорів, науковців і архітекторів, які вважали, що у Києві має бути свій власний заклад вищої освіти, який навчатиме людей будівельним спеціальностям. До цієї групи належав Василь Осьмак,
відомий вчений і архітектор, за проектами якого у Києві зведено немало будівель.
З КПІ до Київського будівельного інституту перейшло 39 викладачів – вони стали основою колективу. Додались фахівці з інших освітніх закладів та будівельних організацій. 15 викладачів були переведені з художнього інституту. Серед них відомі архітектори: Олександр Вербицький, Володимир Заболотний та інші. На початок першого навчального року в інституті вчилося 824 студенти.
Спочатку існування (1930-1934 роки) інститут знаходився на вулиці Олеся Гончара, 55-б (тоді – вул. Гершуні, пізніше –вул. Чкалова).
Першим директором Київського будівельного інституту був Євген Григорович Яковлєв (1930 до 1935 рр.).
Спочатку Київський будівельний інститут готував фахівців за трьома спеціальностями: архітектор, інженер-будівельник, інженер-сантехнік.
З 1932 року в інституті розпочала діяльність аспірантура.
В 1934 році в інституті було організовано два факультети: інженерно-будівельний та архітектурний.
В тому ж році навчальний заклад переїхав на вулицю Пирогова, 9. Тут він розташовувався до 1941 року.
Відбулися зміни і в структурі інституту: на інженерно-будівельному факультеті здійснювали підготовку фахівців за спеціальністю: промислове і цивільне будівництво, а на архітектурному – архітектура будівель.
У 1935 році для виконання науково-дослідних робіт був створений науково-дослідний сектор.
У 1939 році навчальний заклад отримав назву – Київський інженерно-будівельний інститут. Він поступово розвивався і збільшував набір студентів. За 1930-1941 роки було підготовлено 1623 інженерів – будівельників і архітекторів. За 10 років діяльності КІБІ сформувався, як провідний навчальний заклад УPСР.
Багато випускників і викладачів архітектурного факультету брали участь у зведенні будівель, споруд та комплексів, що увійшли до літопису радянської архітектури:
київська кінофабрика, пам’ятник Княгині Ользі – В. Риков,
станції московського метрополітену – серед інших С. Лященко,
санаторій «Україна» у Гаграх – Я. Штейнберг,
заводи «Азовсталь» та харківський тракторний – у колективі авторів –
Б. Якимов, І. Кибальчич.
Навесні 1941 року члену кафедри архітектурного проектування професору Володимиру Заболотному була присуджена Сталінська премія 1 ступеня за проект будівлі Верховної Ради УРСР у Києві.
Мирне життя перервала війна. Понад 200 викладачів, співробітників і студентів Інституту пішли на фронт. На жаль, не всі вони повернулися…
В Університеті пам’ятають героїв Великої вітчизняної війни. Їхні імена назавжди в писані в літопис КНУБА.
У липні 1941 року було ухвалене рішення про евакуацію інституту до Куйбишева (нині – Самара). Частина викладачів і вихованців навчального закладу з перших днів війни вирушили разом з ешелонами евакуйованих на схід. Там вони долучалися до зведення підприємств на нових місцях, забезпечували введення їх в експлуатацію. Відповідальним за розміщення понад 30 підприємств, їх працівників із родинами в Західному Сибіру був Олександр Хорхот
, випускник будівельного інституту 1931 року, який до війни брав участь у проектуванні багатьох об’єктів і містобудівних комплексів у різних куточках СРСР. Втім, повністю евакуювати КІБІ не вдалося. Співробітники та студенти, які лишилися в Києві, разом з усіма киянами брали активну участь у створенні оборонних споруд довкола столиці. А були й ті, хто брав активну участь у боротьбі київського підпілля із загарбниками. Серед них співробітники інституту О.В. Грачов, Г.С. Квачов, І.Л. Лінник, М.О. Касаткін.
Київ було звільнено 6 листопада 1943 року. Напередодні, 2 листопада 1943 року, Нарком будівництва видав наказ про поновлення з 1 грудня діяльності інженерно-будівельних інститутів у Києві й Дніпропетровську. Задля організації роботи КІБІ з Куйбишева й Томська прибули Федір Іванович Фурсов, якого призначили директором інституту, М.Д. Жудін – заступник директора, зав. кафедрою металевих конструкцій і О.Я. Хорхот – декан архітектурного факультету, зав. кафедрою архітектури.
8 лютого 1944 року Київський інженерно-будівельний інститут відновив заняття. У 1944 році було створено Вчену раду інституту.
До кінця 1944 року в КІБІ існували три факультети: будівельний, архітектурний, санітарно-технічний. До кінця першого післявоєнного навчального року в інституті налічувалося 875 студентів.
У 1948 році відбулося об’єднання інституту цивільних інженерів і КІБІ в Київський інженерно-будівельний інститут. Його директором став кандидат технічних наук, доцент Микола Дмитрович Плєхов.
Після об’єднання у КІБІ створено чотири факультети: будівельний, архітектурний, санітарно-технічний, міського будівництва і господарства. 150 викладачів і професорів навчали студентів з восьми спеціальностей. Заняття проходили у три зміни! Кількість випускників зростала.
Після війни в 1943 Інститут переїхав в будівлю на бульварі Тараса Шевченка, 78 (зараз проспект Перемоги, 10). В цьому приміщенні він розташовувався до 1963 року.
З кінця 1963 року і до сьогодення університет знаходиться за адресою: Повітрофлотський проспект, 31, в приміщеннях, побудованих спеціально для цього навчального закладу.
У 1961 році КІБІ очолив Юрій Олександрович Вєтров. Вся його професійна діяльність пов’язана з almamater. Випускник 1940 року, він з 1948 року почав працювати в Інституті спочатку асистентом, потім – доцентом, професором.
Юрій Вєтров керував Київським інститутом будівництва та архітектури до 1983 року. Саме в цей час був створений новий комплекс навчальних будівель та гуртожитків, розширилися напрями наукової діяльності, відкрилися нові факультети і спеціальності, зросла кількість студентів. У 1963 році інститут переїхав в нову будівлю (головний корпус) на Повітрофлотському проспекті, проект якої створили архітектори В. І. Гопкало, Л. Б Каток., М. Р. Ліберберг.
У 1965–1966 роках за будівлею головного корпусу споруджено спортивний комплекс, що складається зі стадіону та 3-поверхового корпусу зі спортивними залами та басейном Спроектували комплекс архітектори Н. А. Гусєв, Л. Б. Каток та М. Р. Ліберберг.
У 1976 році Київський інженерно-будівельний інститут був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора за досягнуті успіхи у підготовці фахівців і проведенні наукових досліджень. Відтоді він став називатися Київський ордена Трудового Червоного Прапора інженерно-будівельний інститут.
У 1978 році з боку вул. Освіти до головного корпусу було прибудовано 4-поверховий корпус з аудиторіями та кабінетами, з’єднаний з будівлею інформаційно-обчислювального центру.
У 1982 році з боку вул. Преображенської споруджено приміщення для архітектурного факультету. Автори проекту архітектори Л. І. Філенко, М. Ш. Гершензон та В.Л. Коробка. Додамо, будівельно-оздоблювальні роботи архітектурного корпусу завершувалися силами студентів.
У 1985 році перед головним корпусом інституту за власним проектом і власними силами було споруджено монумент Перемоги, присвячений співробітникам інституту, полеглим у Великій Вітчизняній війні.
З червня по серпень 1986 року студенти Інституту брали участь у проектування і будівництві селища в районі с. Здвижівка для сімей,
евакуйованих з Чорнобильської зони.
З 2012 року Університет очолює заслужений працівник освіти України, лауреат Державних премій в галузі науки і техніки(2008р.), освіти (2013р.), доктор економічних наук, професор Петро Мусійович Куліков.
Сьогодні КНУБА – потужний навчально-науковий комплекс, до складу якого входять чотири коледжу: Миколаївський будівельний, Київський індустріальний, Вінницький будівництва і архітектури, Житомирський технологічний та Інститут інноваційної освіти. 90% відсотків викладачів мають науковий ступінь доктора наук чи доцента. В Університеті працюють три дійсних члена Академії наук України, двадцять лауреатів Державних премій. Багато викладачів – випускники Університету, які в рідних стінах пройшли шлях від студентської лави до вершин науки.
Знання, отримані в Університеті високо цінують в світі. Недаремно щороку тут навчаються понад п’ятсот студентів, аспірантів та слухачів з 30 країн світу.
Зі стін університету вийшли 6 Героїв України, 70 лауреатів державних премій, заслужених діячів науки та лауреатів премій ім. Т.Г. Шевченка.
Серед Героїв України студент Університету Олександр Плеханов. Герой Небесної сотні, активний учасник Євромайдану загинув в 2014 році на барикадах Майдану Незалежності від пострілу снайпера під час Революції гідності. Біля рідного архітектурного факультету встановлено пам’ятний знак на його честь.
КНУБА пишається своїми випускниками, які не лише досягли успіху у житті, а й допомагають рідній almamater. Серед них такі яскраві особистості, як Герой України, почесний доктор КНУБА, президент Будівельної палати України, президент корпорації «ДБК-Житлобуд», дійсний член Академії наук, кандидат технічних наук, професор кафедри технології будівельних конструкцій і виробів Петро Степанович Шилюк.
За його сприяння було реконструйовано приміщення на 1-му поверсі головного корпусу університету під назвою «Зимовий сад».
Олександр Вацлавич Глімбовський випускник КНУБА 1982 р., вчився на факультеті теплогазопостачання та вентиляції, потім – в аспірантурі і залишився працювати в рідному освітньому закладі на кафедрі промислового та цивільного будівництва. Згодом він очолив корпорацію «Альтіс-Холдинг», став лауреатом конкурсу «Людина року 2010», кращим топ-менеджером 2011 року у будівельній галузі. Завдяки йому було відновлено приміщення музею Університету.
Співпраця з роботодавцям — один із найважливіших напрямів розвитку в Університеті, і вона щороку дає плідні результати. Випускників КНУБА “розбирають” одразу після отримання ними дипломів, а деяким студентам вдається гармонійно поєднувати навчання і перспективну роботу за спеціальністю. Адже, випускники КНУБА ще із студентської лави починають здобувати цінний досвід роботи у солідних компаніях.