Університети в усьому світі пишаються тим, що мають наукові школи. Це свідчить про високий наукових потенціал закладу і високу кваліфікацію вчених. Вікіпедія пише, що «…наукова школа Університету – це колектив висококваліфікованих учених одного напряму досліджень, яких об’єднують спільні підходи до розв’язання наукових проблем, стиль роботи, ідеї та методи їх реалізації в практичному житті суспільства». Національному університету будівництва і архітектури в цьому аспекті є чим пишатися. При університеті створено і успішно працюють декілька наукових шкіл. Сьогодні мова піде про наукову школу «Створення наукових основ синтезу лужних і лужно-лужноземельних алюмосилікатних в’яжучих, як аналогів природних мінералів, і штучного каменю на їх основі». Школа носить ім’я видатного українського вченого професора Віктора Дмитровича Глуховського. Нині наукові здобутки школи визнані вітчизняним та зарубіжним науковим співтовариством. Вона успішно працює з 60-тих років минулого століття і до теперішнього часу.
Сьогодні науковою школою «Створення наукових основ синтезу лужних і лужно-лужноземельних алюмосилікатних в’яжучих, як аналогів природних мінералів, і штучного каменю на їх основі» керує доктор технічних наук, професор Павло Васильович Кривенко. А заснована ця школа була професором Віктором Дмитровичем Глуховським в 1957 році ще при Київському інженерно-будівельному інституті. Так в минулому називався Київський національний університет будівництва і архітектури. Спочатку було створено науково-дослідну лабораторію. В 1968 році ця лабораторія отримала статус проблемної науково-дослідної лабораторії грунтосилікатів. А в 1991 році на її базі був заснований Науково-дослідний інститут в’яжучих речовин і матеріалів ім. В.Д. Глуховського (НДІВМ КНУБА), директором якого з 1991 р. і по теперішній час є Павло Васильович Кривенко. Інститут має високий науковий потенціал, необхідну матеріально-технічну базу, виконує фундаментальні дослідження, прикладні розробки, інноваційні проекти щодо створення високоефективних матеріалів з заданими властивостями для вирішення, як будівельних, так і екологічних проблем. У 1994 році при цьому інституті створено орган сертифікації «СЕПРОБУДКТУБА» і акредитовано випробувальну лабораторію.
Професор Віктор Дмитрович Глуховський в 1957 році встановив, що гідравлічними в’яжучими властивостями, поряд зі сполуками лужноземельних металів (Ca, Mg, Sr, Ba – елементами другої групи періодичної системи Д.І. Менделєєва) володіють також сполуки лужних металів (Li, Na, K, Рb, Cs – елементи першої групи), або їх суміші. Аналізуючи процеси руйнування гірських порід В.Д. Глуховський показав, що введення лугів в продукти руйнування гірських порід дозволяє синтезувати лужні й лужноземельні алюмосилікатні новоутворення, які є цеолітоподібними аналогами природніх мінералів. Такі суміші отримали назву «грунтосилікати». В подальшому школою було продемонстровано, що гірські породи можуть бути замінені аналогічними алюмосилікатними складовими, які представлені побічними продуктами виробництв, такими як металургічні шлаки, золи і шлаки ТЕС, шлаки виробництва алюмінію, продукти випалу глини та інші. Таким чином, окрім створення нових в’яжучих і матеріалів з підвищеною ефективністю, вирішувалась проблема зниження екологічного навантаження на природне середовище.
Результати впровадження нових цементів і матеріалів на їх основі у будівництво, а також використання їх в якості спеціальних цементів для поховання токсичних відходів, підтвердили на протязі 60 років їх виключно високу ефективність в порівнянні з традиційними цементами.
До речі, варто додати, що В.Д. Глуховський та інші вчені притримувалися думки, що деякі стародавні споруди (наприклад, єгипетські піраміди, римський акведук і причал) побудовані з використанням лужно-активованого цементу.
Діяльність створеної наукової школи, а це понад 800 отриманих авторських свідоцтв, 20 патентів інших країн (США, Німеччини, Японії, Канади, Франції, Швеції, Фінляндії, Норвегії та інших), понад 2000 статей і 20 монографій, 5 підручників, 8 захищених докторських, і 150 кандидатських робіт, сприяло становленню її як провідної, не тільки в Радянському Союзі, але й в усьому світі.
Одними з перших послідовників в Європі ще в 1970 роках стали вчені Гірської Металургічної академії в м. Кракові. У 1980-тих з’являються наукові школи у Фінляндії, Чехії, Словацькій республіці, Румунії. З 1980 року починаються активні роботи у Франції. Матеріали отримують нову назву –лужно-активовані цементи і матеріали, геополімери, геоцементи, лужні цементи та інші.
Підкреслимо, до сьогоднішнього дня в цьому напрямку плідно працюють наукові школи, створені в Іспанії, Сполучених Штатах, Англії, Китаї, Новій Зеландії, Австралії, Німеччині, Португалії, Канаді, Мексиці, Бразилії, Японії, Італії.
Сьогодні школа ім. В.Д. Глуховського готова виконувати дослідження будь-якої складності. Вдалося зберегти науковий потенціал і техніку. Завдяки дослідженням вчених лужні алюмосилікатні системи можна застосовувати не тільки в будівництві, а й в інших галузях. Зокрема, в сфері неорганічних полімерів та неорганічних адсорбентів. Це свідчить про те, що алюмосилікатні матеріали мають високу функціональність і можуть використовуватися в найнеочікуваних місцях. Тобто, вклад професора В.Д. Глуховського в синтез неорганічних полімерів неоцінимий.
Однак, нинішнє фінансування не дозволяє розширюватись і оновлюватись. КНУБА підтримує вчених – чим може. Щось заробляє НДІВМ, якісь фінанси приносить орган сертифікації «СЕПРОБУДКТУБА» і випробувальна лабораторія. Однак, молоді кадри отримують вчені звання і йдуть з Університету в пошуках кращого життя. А треба сказати, кваліфікація у них настільки висока і затребувана на сьогодні в світі, що вони швидко знаходять собі місце під чужим сонцем. І це, каже очільник школи, найбільша проблема наукової школи. Вчені сподіваються, що ймовірно незабаром щось зміниться. Наука буде в пріоритеті, і життя України зміниться на краще. Адже скільки ще нового і корисного для нації зможуть зробити науковці школи імені В.Д. Глуховського.
Кириченко Т.М., прес-служба КНУБА
