Минуло понад чотири місяці війни Росії проти України. Російські окупанти вбивають, калічать і катують мирних мешканців, руйнують житлову інфраструктуру, мародерствують на захопленій українській території. Внаслідок обстрілів населених пунктів в Україні російськими військами руйнуються пам’ятки архітектури та храми…
Але Україна не сидить склавши руки, її основне завдання – захистити свободу, здолати труднощі, зміцнитися на благо прийдешніх поколінь. Вищим навчальним закладам — допомогти відновитись колегам-освітянам й понівеченим установам. І головне — зберегти освітню мережу нашої країни.
На базі нашого КНУБА відроджуватиметься Маріупольський державний університет, будівля якого зруйнована, спалена, розграбована під час війни, серед працівників, на жаль, є вбиті та зниклі безвісті. Те, що співробітники цього навчального закладу одностайно висловили думку про продовження роботи в Києві, аби зберегти свій університет, є подвигом. Тут працюватимуть і отримуватимуть освіту 4,5 тисячі маріупольських студентів.
Київський національний університет будівництва і архітектури виділив місця в гуртожитку, надав можливість користуватись спортивною базою, бібліотекою та всіма своїми інфраструктурними об’єктами. Зареєстровано фонд відновлення та допомоги Маріупольському державному університету.
Представники Київського будівельного, як і всі українці, роблять все для того, щоб країна встояла, щоб освітні заклади могли продовжувати навчання майбутніх будівельників, архітекторів.
Наша газета «Архітектура і Будівництво» буде розповідати і про труднощі колег-освітян. Сьогодні читайте про те, як наші співробітники брали участь у врятуванні дітей Київщини та ін.
Війна
Вцілілі та нескорені
(як ми онуків від орків рятували)
Наша історія не така вже й героїчна, та через чотири місяці після початку підступної й жорстокої війни, усе сприймається як нереальна фантастика. Хіба сповна розуму ті, хто здійснював жахливі речі, сплановані хворою головою тирана 21-го сторіччя!
Того лютневого ранку, прокинувшись після вибухів, першою думкою, що промайнула − онуки в Ірпені без батьків, які на той час були за кордоном. З самого ранку заправні станції, аптеки й банкомати в чергах, дороги переповнені, мости стоять, невідомість і тривога. Дорога, що зазвичай триває одну годину, перетворилась на шлях довжиною в півдня, проте дістались таки до колись квітучого передмістя. Спроба виїхати назад закінчилась пробитим колесом і пустим баком.
Ірпінська історія
Газета «Архітектура і Будівництво»